мабуть цей стан зветься "добре"
Dec. 3rd, 2007 11:28 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
puhnasta_oне знаю, просто в мою свідомість все глибше проривається думка про марність всього, а я її звідти жену і намагаюсь довести собі самій, шо "всьо нє напрасно"(с)...і чим більше я шукаю прикладів НЕмарності, тим більше я знаходжу саме безсенсовості і тупості.
Іноді приходять думки - вчергове розбився світ, розвіявся повітряний замок... та ж буває постійно.. так важко втрачати черговий придуманий сенс життя(теж придуманого), але як не крути - пазл ше можливо триматиметься, коли в ньому не вистачатиме третини шматочків. Але коли всього є відсотків 10 - ну ніяк мій вигаданий світ не ліпиться в одне ціле.
та мені ж необхідно жити для чогось чи когось, засинати із думками(чи мріями) і прокидатись із планами - от сьодні то і то. мені фізично необхідна якась реалізація - шось робити і бачити результати. зара просто істерично хапаюсь за все підряд, не втримую - здається заважким. будь-яка справа(навіть похід у кіно чи на концерт) - здається тупим вбиттям часу. Я ловлю себе на думці(іноді часто, іноді - коли концерт улюбленого гурту і поруч класні друзі - рідше) шо "от, я тут і зараз, я сиджу в цьому натовпі(гарних прикольних людей), слухаю цю музику(класну!), п"ю це смачне пиво. да. мабуть цей стан зветься "добре" на цій рідній мові.". От приблизно так я думаю. Вічний стан "все нормально. нічого не сталося". Коли не бачиш людину тижнями, а при зустрічі - і сказати немає чого. "Той концерт був нічого. Та п"янка була непоганою. А ми в п"ятницю так весело повисіли - ми теж!." - все.
НІчого немає. Є лише відчуття марності, нереальності, непотрібності. Неіснування. Несправжності. Здається, мене хтось вигадав зі страшного бодуна, але похмелився і забувся вигадати геппі енд.
....
Іноді приходять думки - вчергове розбився світ, розвіявся повітряний замок... та ж буває постійно.. так важко втрачати черговий придуманий сенс життя(теж придуманого), але як не крути - пазл ше можливо триматиметься, коли в ньому не вистачатиме третини шматочків. Але коли всього є відсотків 10 - ну ніяк мій вигаданий світ не ліпиться в одне ціле.
та мені ж необхідно жити для чогось чи когось, засинати із думками(чи мріями) і прокидатись із планами - от сьодні то і то. мені фізично необхідна якась реалізація - шось робити і бачити результати. зара просто істерично хапаюсь за все підряд, не втримую - здається заважким. будь-яка справа(навіть похід у кіно чи на концерт) - здається тупим вбиттям часу. Я ловлю себе на думці(іноді часто, іноді - коли концерт улюбленого гурту і поруч класні друзі - рідше) шо "от, я тут і зараз, я сиджу в цьому натовпі(гарних прикольних людей), слухаю цю музику(класну!), п"ю це смачне пиво. да. мабуть цей стан зветься "добре" на цій рідній мові.". От приблизно так я думаю. Вічний стан "все нормально. нічого не сталося". Коли не бачиш людину тижнями, а при зустрічі - і сказати немає чого. "Той концерт був нічого. Та п"янка була непоганою. А ми в п"ятницю так весело повисіли - ми теж!." - все.
НІчого немає. Є лише відчуття марності, нереальності, непотрібності. Неіснування. Несправжності. Здається, мене хтось вигадав зі страшного бодуна, але похмелився і забувся вигадати геппі енд.
....
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2007-12-04 07:42 am (UTC)Я от почитав книжку про хлопця, що саме почав шукати життя. Він почав складати списки. Спочатку список речей, які дають йому радість. Або які він полюбляв в дитинстві. І почав предмети, які б допомогли йому знайти себе. Він чітко сформулював, що йому саме треба - і знайшов це дуже швидко. А ще він жив сам один. А ще він мандрував. Трошки. І мені здалося, що на останній сторінці він знайшов себе. А потім одразу з'явився сенс і все інше.
no subject
Date: 2007-12-04 08:39 pm (UTC)шо за книга, якшо не секрет?
no subject
Date: 2007-12-06 08:54 am (UTC)