puhnasta_o | трохи вчуся на помилках

...я вже із пів року маю гордий статус "самотня жінка", не маю нікого, кого можна було б назвати "мій хлопець", "мій чоловік", "мій коханий"(принаймні як на мене, сказати про когось в розмові "мій коханий" можна за умови, коли ви в парі)
Я кохаю. таким дивним коханням, не схожим на всі інші. але зара не про це.
але і про це трохи теж.
просто згадуючи себе пів року тому, я розумію - скільки я робила помилок. У поведінці і у сприйнятті поведінки хлопця. І коли бачу зара подібні проблеми в своїх подруг - соррі, але радію, шо я вже це переросла. і розумію, як це примітивно. А пояснити не можу. Це просто треба пережити і зрозуміти. коли людина усі твої проблеми ділить із тобою, ходить на всі твої тусовки, виставки, у магазини, готує із тобою їжу, дивиться тіві - це не значить, що тебе кохають, просто людині НЕМАЄ ЧОГО РОБИТИ. В людини втрачається особистість. Про шо говорити, коли ви постійно разом? А як же життя, яке було до тебе? Від нього відмовились "заради вас". А чи не постане це німим(або й дуже голосним) укором колись перед тобою - " я через тебе... а ти..."
Просто треба насолоджуватись часом, проведеним разом...І не тягати хлопця із собою туди, де тобі просто буде легше(на ринок - "подивиться за речами", в чергу до зубного - "не буде так страшно"...), а туди, де вам насправді буде приємно разом.
І знаєте, я починаю думати, шо зара маю ідеальні стосунки! Стосунки, яких не існує. І від того я ніколи не зможу їх втратити, розірвати... Принаймні знудитися мені не стане часу :)