![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
puhnasta_oХочеться процитувати купу дружніх постів.. життя відчувається чужими записами і думається чужими словами...
Відчуваю шо хочу на захід, до Львова, до гір...
Відчуваю шо не витримую вже зовсім, шо пити мені гидко, а не пити не можу, не можу знаходитися в цьому світі і постійно думати, відчувати, розуміти ВСЕ ЯК Є, не можу...
друзі цураються, кажуть - ти ніфіга не розумієш, все робиш ті самі помилки, тобі не можна нічим зарадити... А я не роблю помилки - я живу згідно власним приорітетам, і якшо я не знайшла своє щастя то не значить, шо приорітети не вірні. зараз я просто ходжу і просипаю крізь стулені щільно пальці попіл того, шо ще нещодавно було моїм життям і його сенсом...
...ні, не так - деяку частину доби мені доводиться зображати соціальну людину, яка їздить у транспорті, шось комусь кудись допомагає, купує в магазині їдло для котів.. але ближче до вечора все це втрачає сенс... родичі дістають... все дістає...
прокручую в голові якісь діалоги, думаю - а якби я тоді відповіла правду, всю правду і не боялась результату... але ж, ми всі боїмося втратити - кохання, спілкування, життя... хоч і знаємо, шо рано чи пізно помремо, але ж, як матимемо вибір - втратити його зараз чи потім, обираємо "потім" зазвичай... От і я була впевнена, шо сказати тоді правду означало би втратити одразу...
А так - лише зараз... Пробую переконати себе шо так легше, шо зате я мала купу чудово проведеного разом із ним часу...часу, коли я лише здогадувалась, шо все не так добре, але не знала цього точно... А так би знала вже давно...
Та я ж брешу собі й іншим, я граю якусь роль... НАВІЩО??? КОЛИ ЦЕ ПОЧАЛОСЯ??? Ще навесні я була впевнена, що зневажаю таку поведінку в людях...ФАК!!!!А так важко зупинитися, коли вже почав...
знов почала слухати Блекмора, як колись...Вперше за років 5 попила персикового соку(завжди його ненавиділа)... мабуть шось змінються...
...все частіше в розмовах з людьми відчуваю бажання замовкнути...просто замовкнути посеред розмови, або встати і піти...не розуміють...і не зрозуміють. ніколи....
З.І. іноді здається, шо все-таки тоді між нами шось було, і якби я тоді сказала "ні, в мене нікого більше немає, ні, мене більше ніхто не радує, ні, мене більше ніхто не приваблює" то все могло би бути... чи не могло би... але питання були задані в жартівливій формі і потребували стьобних відповідей... а шо тепер вже думати? можливо, якби сказала правду, то зара була би людина, яка би стібалась із мене на кожному кроці... так шо не факт шо я помилилась...
Відчуваю шо хочу на захід, до Львова, до гір...
Відчуваю шо не витримую вже зовсім, шо пити мені гидко, а не пити не можу, не можу знаходитися в цьому світі і постійно думати, відчувати, розуміти ВСЕ ЯК Є, не можу...
друзі цураються, кажуть - ти ніфіга не розумієш, все робиш ті самі помилки, тобі не можна нічим зарадити... А я не роблю помилки - я живу згідно власним приорітетам, і якшо я не знайшла своє щастя то не значить, шо приорітети не вірні. зараз я просто ходжу і просипаю крізь стулені щільно пальці попіл того, шо ще нещодавно було моїм життям і його сенсом...
...ні, не так - деяку частину доби мені доводиться зображати соціальну людину, яка їздить у транспорті, шось комусь кудись допомагає, купує в магазині їдло для котів.. але ближче до вечора все це втрачає сенс... родичі дістають... все дістає...
прокручую в голові якісь діалоги, думаю - а якби я тоді відповіла правду, всю правду і не боялась результату... але ж, ми всі боїмося втратити - кохання, спілкування, життя... хоч і знаємо, шо рано чи пізно помремо, але ж, як матимемо вибір - втратити його зараз чи потім, обираємо "потім" зазвичай... От і я була впевнена, шо сказати тоді правду означало би втратити одразу...
А так - лише зараз... Пробую переконати себе шо так легше, шо зате я мала купу чудово проведеного разом із ним часу...часу, коли я лише здогадувалась, шо все не так добре, але не знала цього точно... А так би знала вже давно...
Та я ж брешу собі й іншим, я граю якусь роль... НАВІЩО??? КОЛИ ЦЕ ПОЧАЛОСЯ??? Ще навесні я була впевнена, що зневажаю таку поведінку в людях...ФАК!!!!А так важко зупинитися, коли вже почав...
знов почала слухати Блекмора, як колись...Вперше за років 5 попила персикового соку(завжди його ненавиділа)... мабуть шось змінються...
...все частіше в розмовах з людьми відчуваю бажання замовкнути...просто замовкнути посеред розмови, або встати і піти...не розуміють...і не зрозуміють. ніколи....
З.І. іноді здається, шо все-таки тоді між нами шось було, і якби я тоді сказала "ні, в мене нікого більше немає, ні, мене більше ніхто не радує, ні, мене більше ніхто не приваблює" то все могло би бути... чи не могло би... але питання були задані в жартівливій формі і потребували стьобних відповідей... а шо тепер вже думати? можливо, якби сказала правду, то зара була би людина, яка би стібалась із мене на кожному кроці... так шо не факт шо я помилилась...
